Эй, наркоша, держи за жопу! Сейчас я тебе расскажу о своих убойных приключениях, которые произошли в прошлую субботу. Я решил купить шишки марихуаны, закладки, чтобы как следует шпигануть и провести весь день на уровне.
Так что, я подписался на канал ширяльщиков в телеграме и нашел герычика, который продавал шишки. Встреча состоялась в подворотне, словно настоящий гопник. Нарвал я себе марочку, чтобы ничего не соскочило.
Как только я получил свою порцию, уже невольно начало разыгрываться в моей голове. Я решил, что 24 часа бадминтона без остановки - это будет настоящий огонь!
Я быстро натянул тренировочную куртку, надел очки с оранжевыми линзами и хватил ракетку в руку. Подумалось мне, что весь мир - одно огромное поле для игры.
Так что я направился в местный дворик, где уже были подготовлены площадки для игры в бадминтон. Вокруг сидели парни, курили кокосик и разглагольствовали о самых убойных закладках, которые они пробовали.
Но меня это не смущало, я был настроен только на одно - полную игру. Я решил, что буду играть со всеми подряд, чтобы испытать свою силу и умение.
Подошли ко мне два парня, видимо, и сами были на уровне. Один из них закурил свой кокосик и сказал: "Давай, братан, сыграем партию. Уверен, я смогу тебя задать!"
Я улыбнулся и протянул руку, чтобы показать свое согласие. Мы начали игру, и я почувствовал, что наркотик уже начинает давать свои плоды. Все стало каким-то глубоким и размытым, словно туман окружил мою реальность.
Бадминтонные ракетки словно стали продолжением моих рук, а пена, которую они пускали, словно облачка из марихуаны, плавно парила в воздухе.
Часы шли, а я не останавливался. Я играл с разными ребятами, с разными стилями игры. Сначала было сложно сфокусироваться, но потом я понял, что марихуана помогает мне стать еще лучше.
Я боролся, словно лев, несмотря на то, что мои ноги были тяжелыми, а глаза пылали от усталости. Время казалось бесконечным, и я продолжал играть, пока круг не закончится.
Мне казалось, что я покорил все свои границы, словно герой в кино. Я был настолько увлечен игрой, что забыл о всем остальном. В эти моменты я чувствовал себя настоящим шпигуном, который охотится за победой.
С каждым часом я все более отрывался от реальности и погружался в свой мир игры. Я забывал о проблемах и заботах, окутанный марихуаной и адреналином.
Но в конце концов, настал момент, когда усталость переборола меня. Я уже не мог поднимать ракетку, мои руки стали дрожать.
Все парни, которые собирались заиграть со мной, рассматривали меня, словно какой-то фрик. В аду бы я с ними встретился, такими смешными рожами. Но, честно говоря, меня это не смущало. Я положил ракетку на землю и разок расслабился. Я сел на скамейку и вдохнул свободу. Моя голова покачивалась туда-сюда, словно аттракцион на ярмарке.
Бадминтон в течение 24 часов - это что-то уникальное и невероятное! Я попробовал на своей шкуре все радости наркотиков и спортивных достижений. Это был настоящий экстаз!
Было сложно проститься с этим днем, но я понял, что нужно идти дальше.
Так что, если ты хочешь испытать неординарные эмоции и взлететь на новую высоту, то не бойся попробовать что-то новое.
Так что, держи свою жизнь в руках и играй в бадминтон только с друзьями и без опасных субстанций. Ведь настоящая игра - это когда ты настоящий герой, а не облако марихуаны.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...